Афганістан: героїзм крізь біль і сум
Люди хочуть миру…
Тридцять років тому, 15 лютого 1989 року, закінчилася одна із найдовших і трагічних воєн другої половини 20-го століття – війна в Афганістані. Нікому не потрібна війна…
Рішення ввести радянські війська до Афганістану було ухвалено 12 грудня 1979 року. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання.
Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково обмеженим контингентом радянських військ, було безпосередньо втягнуте у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани»)− з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам у ході конфлікту підтримку надавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка-Шинданд-Кандагар, Термез-Кундуз-Кабул, Хорог-Файзабад.
Десант висаджувався на аеродромах Кабула, Баграма, Кандагара.
Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року 3340 днів (дев’ять років, один місяць, дев’ятнадцять днів).
Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених у квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов’язався вивести свій контингент в дев’ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року.
За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50183 військовослужбовців. Ще 50100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року.
15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох країн. Насправді на території Афганістану ще залишалися як радянські військовослужбовці, що потрапили в полон до душманів, так і підрозділи прикордонників, які прикривали виведення військ, та повернулися на територію СРСР лише в другій половині дня 15 лютого. Прикордонні війська КДБ СРСР виконували завдання з охорони радянсько-афганського кордону окремими підрозділами на території Афганістану до квітня 1989 року.
Найважчим підсумком афганської війни стала загибель наших солдатів та офіцерів, скалічені долі молодих людей, гіркота споминів про бої та кров, втрати і рани.
Участь у війні взяли 160375 військовослужбовців з України, 3360 з яких загинули, 72 – пропали безвісти, 3560 – стали інвалідами.
Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними військовій присязі до кінця.
15 лютого ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.
Але... Мимоволі оцінімо сьогоднішні реалії. Нині знову йде війна. І, як не прикро, бойові дії тривають на території нашої країни. І участь у них разом із співвітчизниками беруть колишні воїни-інтернаціоналісти. Знову йде війна, нав’язана нам проімперськими амбіціями російських політиканів. Задум у них один − знищити Україну. Тож молімось Богу, щоби «гаряча» точка, якою є нині схід нашої країни, якнайшвидше і назавше зникла з карти України. Але знаймо, що біль та горе, принесені війнами, пам’ять про загиблих героїв нікуди не дінуться із наших душ і сердець. І пам`ятаймо: ЛЮДИ ХОЧУТЬ МИРУ.
Шановні ветерани, дорогі учасники бойових дій на території інших держав, у зоні АТО! Бажаємо вам мирного неба над головою, міцного здоров’я, сталевої волі і доброї долі!
